capricios (capricios) wrote,
capricios
capricios

Артем Полежака – “Колода порнокарт”

Присвячено Юрку Покальчуку

Де ви тепер,
Мої юні, чарівні подруги,
Що я вас ховав у підлозі
Купкою фотокарток?
І, як бувало, прибігши раненько зі школи,
З пересторогою клацнувши двері на засув,
Потайки хутко рукою пірнав у шпарину
Там, де лінолеум був неприклеєний щільно,
Відколупнувши дощечку на парі гвіздочків
Прямо при самім вході в кімнау-вітальню,
І завмирав…
Віч на віч…
Не наважуючись навіть відразу дивитись на ваші тіла –
Крутобедрі,
Тендітні,
Грудасті!
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя…

Часто здаєтся мені, і хочеться вірити,
Хоч розумію, що все це, звичайно, навряд чи,
Що не якісь-то ви там закордонні красуні,
А звичайнісінькі наші рідненькі землячки неначе.

Скажімо, наприклад, ось ця,
Що в тропічнім садочку схилилася рачки, немов на прополці,
Десь під Мурафою дійсно купила ділянку.
Працює в громадській приймальні. Дружить з хлопцем.
Скоро запросить мене на весілля-гулянку.
І ця, що посіла на стрижень м’язистого негра,
Стала бухгалтеркой, звівши колишнє розпусне життя нанівець.
Двоє, мабудь, в неї діток є – хлопчик і хлопчик.
І чоловік інженер – провідний фахівець.
І ця, що із написом польським «Бжезинська Дорота»,
Що тулить, пробачте, усякий непотреб до рота,
Тепер на естраді – зірка симпатій глядацьких,
Лише мікрофона тримає якось чудирнацько…

Як ви тепера ся маєте?
Чим живете ви?
Я би при зустрічі стільки би вам росказав!
Як я шукав у житті вас, мої королеви,
Як я, нарешті, насправді мужчиною став.

І росла білявка,
Що п’ять мароканців круг неї, мов ті мавпенята обвились –
Тут часом один допуття приладнатись нормально не можеш,
А ці ось дивись –
Дружненько, гарнесенько так умостились!
Вона вже давно закінчила свій педагогічний
І, вчителюючи в класах молодших,
З дітьми сидить на продльонці,
Розповідаючи їм про любов до Вітчизни,
Де так, як ніде світить сонце,
І як розуміти, коли за свободу
Мовляв, душу-тіло віддайте –
«Діти, сьогодні я вам розповім…
Сідайте рядочком…
Тільки кружечком навколо мене не сідайте»…

Хто зараз мешкає в стінах мого дитинства,
І топче залишки невинного злочинства?
Ви уявити навіть те собі не в змозі,
Що заховав я під порогом у підлозі!..
І коли входите в вітальню – постривайте!
НЕ НАСТУПАЙТЕ НА ЛЮБОВ! НЕ НАСТУПАЙТЕ!!!…

Відколупнувши дощечку на парі гвіздочків,
Може, якась Амелі навіджена з Монмартру
Руку допитливу пхне в заповітну шпарину,
Щоби на мить охреніти: «Єтіть! Порнокарти!!!»
Мимо пройду я повз телефонної будки –
Хай но собі скаженіє французька дуринда!
Білі,
Чорняві,
Руденькі,
Суворі й пухнасті,
В серці моїм живете ви бо як незабудки –
Справні,
Стрункі,
Крутобедрі,
Тендітні,
Грудасті –
Тож залишайтесь, якими ви є назавжди!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя…

Tags: Стихи
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment