capricios (capricios) wrote,
capricios
capricios

Объединение украинского православия

«Главред», 05.10.09 18:35

Стенограмма пресс-конференции

6 октября в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Объединение украинского православия», посвященная итогам двусторонней встречи представителей Украинской Православной церкви Московского и Киевского Патриархатов.

В пресс-конференции приняли участие:

-глава Информационно-издательского управления Киевской Патриархии епископ Евстратий (Зоря);

-глава Синодального информационно-просветительского отдела Украинской Православной церкви протоиерей Георгий (Коваленко).

Єпископ Євстратій: Я переконаний, що та подія, яка відбулася в п’ятницю, є дуже важливою для подальшого розвитку церкви в Україні. Тому що цією подією ми, сподіваюся, розпочинаємо новий етап. Цей етап має характеризуватися певним зближенням позицій православних церков в Україні.

Якщо у попередній час наші взаємовідносини, на жаль, позначалися конфронтацією, то зараз ми повинні знайти ті точки дотику, які є між нашими церквами. Ті думки, ті позиції, що нас розділяють, в яких ми не маємо зараз згоди, ми всі добре знаємо. Нам зараз, мені здається, найважливіше, це побачити те, що у нас є спільного. Я думаю, що придивившись, ми зможемо побачити, що у нас є спільного більше, ніж може здаватися на перший погляд.

Та зустріч, яка відбулася у Києво-Печерській Лаврі в минулу п’ятницю, засвідчила, що з обох сторін є добра воля і бажання до конструктивної співпраці у напрямку початку діалогу між Українською православною церквою Київського і Московського патріархатів. Бо діалог - це завжди краще, ніж заочний обмін думками. Ми хочемо не через засоби масової інформації, а за одним столом лицем до лиця в спокійній виваженій атмосфері висловити свої позиції, почути позиції і з іншої сторони, обмінятися аргументами, думками, спробувати знайти шлях до подолання розділення церкви в Україні. І наша церква, я переконаний, що і Українська православна церква в єдності з Московським патріархатом мають розуміння того, що нинішній стан церкви, розділення є ненормальним і він не корисний для церковної місії і праці, і що це треба долати.

І тому ми сподіваємося, що справа, яка була започаткована, буде мати своє добре продовження. В цьому ми покладаємо надію не стільки на якісь свої здібності, не стільки на те, що ми як люди, як церковні діячі зможемо знайти вихід з тих проблем, які накопичувалися багато років, а ми покладаємо надію, в першу чергу, на Бога, тому що справа, яку ми започатковуємо, - це справа творення миру, це справа примирення ворогуючих, а згідно слів Євангелія, ця справа угодна Богові. І тому ми сподіваємося, що Бог нам допоможе, Бог нам відкриє ті шляхи, дасть ті думки, які приведуть до єдності церкви в Україні. Це наше щире бажання, прагнення, і ми будемо робити все для того, щоб цей час наблизився.

Протоієрей Георгій: «Блаженні миротворці - вони синами Божими назвуться», - говорить Святе Письмо. Ми якраз бачимо приклад такого миротворення, і приклад спільної праці для відновлення єдності українського православ’я.

З боку Української православної церкви було створено робочу групу по підготовці діалогу, ми мали перше спільне засідання з представниками Київського патріархату і фактично ми на шляху до повноцінного діалогу. Як вже свідчили офіційні голови робочих груп з обох боків, ми маємо позитивний результат цієї зустрічі. Ми маємо спільний протокол цієї зустрічі, ми бачили, що дійсно, є те, що нас об’єднує, є ті питання, які потребують обговорення і спільних роздумів і праці для того, щоб їх вирішити.

Питання єдності дуже важливе для Української православної церкви. Тому для відновлення цієї єдності Українська православна церква буде робити все можливе, керуючись при цьому настановами Святого Письма і церковними правилами і канонами. Тому ми ведемо діалог не заради діалогу, а діалог заради результату. Цим результатом має бути відновлення єдності українського православ’я у всій повноті служінь, щоб ми об’єдналися не тільки задля соціального служіння чи то служіння у школі, у війську чи тюремного служіння, а щоб ми мали можливість разом служити біля престолу Божого і об’єднатися довкола євхаристичної чаші. Це наша мета, і шлях до цієї мети розпочатий.

«Главред»: На яких засадах має відбутися об’єднання?

Єпископ Євстратій: Я думаю, що засади є загальноприйнятими і загальнозрозумілими. Це ті засади, які вироблені церквою протягом всієї історії, це засади богословські, екклезіологічні, догматичні і канонічні, ті, які є загальноприйнятими. Тому що проблема не в самих засадах, канонах чи принципах церковного життя, а у різних тлумаченнях цих канонів і принципів.

Я думаю, що ґрунтовно вивчивши той досвід подолання церковних розділень, який вже має церква, ми зможемо краще зрозуміти, як потрібно нам рухатися і який напрямок цього руху. Особисто я завжди маю перед очима приклад того, як була відновлена єдність Московського патріархату і Російської православної церкви за кордоном. Загальновідомо, які складні і напружені стосунки були між цими двома церквами протягом багатьох десятиліть. Було багато звинувачень, було багато непорозумінь, але зрештою спочатку були зроблені обережні кроки, які почалися ще наприкінці 1980-х років минулого століття. І лише у 2000-ному році почався більш інтенсивний діалог, а у 2007 році було відновлене єднання двох частин єдиної церкви Московського патріархату.

Я думаю, що цей досвід, як найбільш наближений у часі, може послужити добрим дороговказом до того, щоб церкви могли знайти шлях до єдності. По моєму переконанню, у цій справі єдності не повинно ставитися за мету перемоги якоїсь однієї сторони над іншою, повинна бути спільна перемога всіх православних в Україні над злом розділення. Я вірю, що саме такою спільною перемогою ми зможемо привести церкву до єдності.

Протоієрей Георгій: «Те, що неможливо людям, можливо Богу». Ми завжди пам’ятаємо ці слова, тому засади мають такими, щоб ми домовилися не тільки у вузькому колі декількох людей, які бажають вирішити питання. А щоб результат роботи, чи то комісії, чи то робочих груп, отримали рецепцію і священноначалля і народу Божого. Якщо вдасться здійснити таку спільну роботу, то я думаю, що і Господь допоможе.

Єпископ Євстратій: Ті дві робочі групи, які створені, не є просто якимось відірваним від ситуації клубом людей, які хочуть про щось поговорити. За кожною з цих робочих груп стоять архієреї, духовенство, віруючі, стоять церкви. Тому, з одного боку, наша праця не може бути відірваною від тієї загальної ситуації, яка є в церкві. Зрозуміло, що ті проблеми, які накопичувалися протягом багатьох років, не можна розв’язати за кілька днів, тому ми не можемо штучно пришвидшити ту працю, яка має відбуватися органічно. Але, з іншого боку, ми у своїй праці не можемо ігнорувати реалії, ігнорувати щире і широке прагнення віруючих до того, щоб в Україні церква була єдиною.

Я знаю, що буквально на другий день, в суботу, коли наш предстоятель Патріарх Філарет звершував освячення храму у Вінницькій області і у проповіді сказав про те, що відбулася така зустріч, то всі присутні люди почали аплодувати. Це свідчить про щире бажання людей, щоб в Україні була єдина церква. І тому, з одного боку, не прискорюючи процес обміну думками, підготовку діалогу і сам діалог штучно, але і не відкладаючи це на якийсь невизначений термін, бо необхідність такого діалогу не тільки назріла, а й перезріла. Саме на таких засадах ми будемо працювати. На засадах доброї волі, щирого бажання знайти порозуміння, і найголовніше із покладанням надії на допомогу Божу, тому що не ми як люди вирішуємо це питання, а Господь нам допоможе в цьому, я в це щиро вірю.

«Главред»: Чи йтиметься під час діалогу про створення Єдиної помісної церкви?

Єпископ Євстратій: Ні, на зустрічі ми не обговорювали ті питання, які мають бути безпосередньо предметом діалогу. Завдання і покликання наших робочих груп - підготувати діалог. Тобто, ми розглядали ті питання, які необхідно розв’язати як передумову діалогу. Бо питання єдиної помісної церкви, як і інші питання, - це є предмет безпосередньо діалогу. Так як наші групи не уповноважені розглядати ці питання, то, відповідно, ми їх на своїй зустрічі не порушували.

Всі ті питання, які порушувалися під час зустрічі, відображені в протоколі. Ми намагалися зробити нашу зустріч максимально відкритою, наскільки можливо в даних умовах, щоб ні у кого не виникало якоїсь підозри, чи думки про те, що щось відбувається таємно за закритими дверима. Тому що справа, яку ми робимо, добра, вона з волі Божої, тому нам чогось приховувати немає ніякого сенсу.

«Главред»: Чи не стане на заваді переговорів анафема Патріарха Філарета?

Єпископ Євстратій: Я думаю, що на даному етапі так само, як ми не обговорюємо зараз, готуючи діалог, те, що має бути устрій в майбутньому, хоча кожна сторона має свою думку, ми поки що не говоримо про те, щоб якась сторона змінила свою думку. Мета переговорів - обмінятися думками і знайти найкраще вирішення, яке буде на користь церкви, так само ми поки що не обговорюємо питання персональні, в тому числі і питання, яке стосується накладення Архієрейським Собором Російської православної церкви в 1997 році анафеми.

Тому що як приклад для мене є та анафема, яка була накладена Великим Московським Собором в 1666-67 роках на старообрядців і на самі старі обряди. Причому, вона була накладена в дуже жорстких виразах і звершувалася тим, що «нехай ніхто ніколи її не зніме». Але по тому, як сплило майже 300 років з часу цього Собору, Помісний Собор Російської православної церкви в 1971 році визнав за необхідне скасувати цю анафему для того, що налагодити діалог із старообрядцями.

До речі, мені здається, певна символічність є в тому, що буквально напередодні нашої зустрічі, яка відбувалася в Києві 2 жовтня, у Москві 1 жовтня відбулася зустріч голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату архієпископа Іларіона із главою Російської православної старообрядницької церкви митрополитом Корнилієм. Наскільки можна судити із інформаційного повідомлення, ця зустріч відбувалася в доволі конструктивному руслі. Тобто, зважаючи на складність процесів, які були між офіційною російською церквою і старообрядцями протягом століть, і зараз ми бачимо, що все-таки є спроби вести діалог, і на заваді не стоїть минуле.

В процесі діалогу, безперечно, буде стояти і це питання, але за допомогою Божою буде знайдено те вирішення, яке буде на користь церкви.

Протоієрей Георгій: Церковна анафема - це не прокляття у світському розумінні. Більше того, вона була виголошена в певний час, за певних обставин і якщо змінюються часи, змінюються обставини, то і ставлення до якихось процесів, церковних структур чи особистостей також може в житті церкви змінюватися. Церква – це живий організм, вона живе у відповідності до сьогоднішнього дня.

«Главред»: Чи планується залучення до переговорів представників інших православних конфесій України?

Єпископ Євстратій: По-перше, слід відзначити, що Українська православна церква вже має офіційний діалог з Українською автокефальною православною церквою. Наша церква мала кілька раундів спілкування і діалогу. Я думаю, що на певному етапі було б доцільним і правильним розширити цю справу діалогу. Але слід відзначити, що поки що нам достатньо праці і на двосторонньому рівні для того, щоб вирішувати питання. Якщо ми розширимо поле діалогу з двостороннього до трьохстороннього, відповідно, розшириться і коло питань, які треба уже вирішувати, а справа ускладниться. Тому, я думаю, коли ми зможемо знайти краще порозуміння на двосторонньому рівні, тоді ми зможемо і краще порозумітися і в більш широкому контексті. Я думаю, той діалог, який має Українська православні церква з Українською автокефальною православною церквою, буде враховувати і вже нові реалії підготовки до діалогу і, сподіваюся, самого діалогу з Українською православною церквою Київського патріархату.

Протоієрей Георгій: Я думаю, що ці два процеси вже об’єднані в синодальному рішенні журнал Синоду, який проголосив про створення робочої групи по підготовці до діалогу, він же говорить і про відновлення роботи комісії по діалогу з Автокефальною церквою. Більше того, склад комісії по діалогу з Українською автокефальною православною церквою ідентичний складу комісії робочої групи по підготовці діалогу з Київським патріархатом. Тому я думаю, що ці процеси паралельні на сьогодні, і я думаю, що в майбутньому можливе проведення трьохсторонньої зустрічі, коли будуть підготовлені певні умови чи засади.

Читатель «Главреда» Чацкий (Russian Federation, Saint Petersburg): Что такое украинское православие и чем оно отличается от другого православия?

Епископ Евстратий: Когда мы говорим об украинском, российском, болгарском, греческом или арабском православии, мы имеем в виду те культурные, национальные элементы, которые православие приняло и воцерковило. В отличие от модели католической церкви, которая отличается усиленным централизмом и универсализмом, стремлением унифицировать богослужения, молитвенную практику во всем мире, православие отличается тем, что оно с большей легкостью воспринимает те национальные, культурные элементы, которые есть у каждого народа. Но с другой стороны, православие едино. Поэтому национальные элементы жизни церкви не должны брать верх над элементами жизни церкви, общими евангельскими элементами, тем, что является основным в вере. Очень часто в этом контексте вспоминают цитату из Евангеия, что «во Христе нет ни иудея, ни эллина». Но часто ее на этом и обрывают. На самом деле, иудеи и эллины – это разные веры. Но во Христе нет разницы, что ты пришел от иудейской веры или ты пришел от языческих верований и стал христианином. И далее продолжение: «Нет ни раба, ни свободного», т.е. нет значения пред Ликом Христа, какой твой социальный статус. Нет ни мужского, ни женского пола. Всё и во всём Христос. С одной стороны, мы объективно видим, что мужчины и женщины есть в церкви, есть люди богатые и бедные, но все они находят место в церкви. Поэтому именно благодаря этому объединительному, консолидирующему потенциалу церкви она и победила и языческий мир и распространилась в мире и открыта для последователей любой культурной или национальной традиции.

Протоиерей Георгий: Украинское православие – это, наверное, то православие, для которого Иерусалимом является Киев, а Иорданом – Днепр.

Читательница «Главреда» Татьяна (Ukraine, Kiev): Расскажите, пожалуйста, на основании каких примеров личного подвига, подвижничества, целительства или чудотворства русские князья Владимир, Ярослав, Борис, Глеб и Ольга получили статус святых?

Читач «Главреду» Kulish (Ukraine, Kiev): До питання Татьяни: На якій підставі з позицій православ`я отримав статус святого великомученика цар Ніколай ІІ-й? Який саме релігійний подвиг він здійснив? І як нам, українцям, бути з святим Андрієм Боголюбським, який вчинив погром у Києві, в т.ч. сплюндрувавши релігійні святині? У випадку об`єднання ці особи стануть і українськими святими?

Протоієрей Георгій: Канонізація чи причислення до лику святих тієї чи іншої людини – це не свідчення про її безгрішність чи зовсім бездоганне життя. Це певний приклад чи то відносно служіння, чи то відносно якихось певних подій в житті.

Володимир – святий рівноапостольний князь. Він хрестив Русь. Більше того, ми знаємо його як достатньо жорсткого язичника до хрещення і ми знаємо його як Володимира Красне Сонечко після хрещення, благодійника і людину, яка дуже багато зробила як християнин.

Що стосується Ярослава. Софійський собор – це приклад його життя. Він зробив з Києва християнське місто. Він не тільки був будівничим. Він фактично зробив з Києва християнське місто з великою кількістю церков. Він ще й був просвітником. За нього були бібліотеки, за нього була освіта для дітей і для молоді – це теж приклад. Все це було на християнських засадах.

Борис і Гліб. Ми бачимо перших руських святих, які прославилися тим, що вони поступили не за законами язичницького світу, а поступили як християни. Вони прийняли смерть від руки брата, вони не зажадали боротися за владу.

Ольга, бабуся князя Володимира, і цим все сказано. Вона теж була дуже непростою людиною, яка за певних обставин дуже жорстко поступала зі своїми ворогами. Але ми знаємо й іншу частину її життя, після хрещення – якою вона була бабусею для князя Володимира, якому вона дала приклад християнського виховання.

Що стосується Миколи Другого, то я гадаю, що нам треба іноді прислуховуватись до самих святих. Ми в ньому маємо приклад також християнського ставлення до влади. Він не став захищати монаршу владу, він не покровитель монаршества, і не цар, і не великомученик, а страстотерпець. Він зрікся престолу і поступив як християнин. Я особисто як людина, в якого також чотири дочки і менший син, вважаю його покровителем родини, бо він прийняв мучеництво разом з родиною. Вони мали змогу виїхати з країни, але цього не зробили. Якщо ми почитаємо їхню переписку і останні дні, то ми побачимо приклад не правителя, але ми маємо приклад віруючої людини, яка згідно до християнських чеснот закінчила свій земний шлях. І це ми можемо наслідувати.

Андрій Боголюбський – тут я не великий спеціаліст. Але я гадаю, що якщо ми подивимось житіє, то і як в кожної людини побачимо і темні сторони, за які людям треба каятися, і я вірю, що він каявся за те, що наробив, але є й світлі сторони, які можуть бути прикладом для наслідування. Може, владика більше про нього знає.

Єпископ Євстратій: Церква Христова якраз відрізняється від якихось тоталітарних вчень тим, що вона дає максимальний ступінь свободи. В Євангелії так і сказано: «Де Дух Господній, там свобода». І тому церква, проголошуючи когось святим або, якщо святий проголошений в одній помісній церкві, це не є беззаперечна умова для обов’язкового шанування кожним членом церкви.

Якщо ми візьмемо церковний календар, кожного дня є пам'ять святих, і не одного. Якщо ми візьмемо описи святих, то це 12 товстих томів Житій Святих, і це ще не всіх святих. Навіть найбільш відданий православний християнин не знає поіменно ні всіх святих, ні всіх їх житій. Тому церква встановила святкування Всіх святих, коли ми вшановуємо пам'ять всіх відомих і невідомих святих. Коли церква оголошує когось святим, це не те ж саме, як нагородити когось посмертно відзнакою. Це лише засвідчення того, що певні аспекти життя цієї людини дають підставу вважати її такою, що вона увійшла в Царство Небесне і що її приклад гідний наслідування. Саме в цих аспектах, а не в усьому житті. Бо в Євангелії сказано: «Один без гріха тільки Христос».

Якщо ж говорити, зокрема, про шанування царя Миколи Другого і його родини, то я особисто відрізняю вшанування його особистості від того культу, який певні сили намагаються навколо нього спровокувати. Тому що цей культ переходить у вшанування монархії, в освячення і абсолютизацію монархії і саме російської монархії як єдиної святої, священної, вічної і т.д.

Тут вже шанується не особа царя і його родини, які загинули від рук більшовиків, а вшановується лише трон, лише корона, які він носив і від яких він, до речі, зрікся. Доходить навіть до таких крайніх форм, коли Миколая проголошують співіскупителем Росії, що нібито він ставиться на один щабель із Ісусом Христом. Це вже відверта єресь.

І тому слід відрізняти, з одного боку, підстави, які можуть давати нам аргументи на користь визнання тієї чи іншої людини святою від певного народного шанування. Не будемо забувати, що коли іудеї очікували Месію, то вони очікували царя земного, і коли прийшов Христос, то Він їхнім очікуванням не відповідав. Не такого Месію вони чекали. Саме тому й сталося розп’яття.

Народне вшанування того чи іншого святого, можливо, навіть тому самому святому є не дуже приємним саме у тих формах, якщо вони перебільшені. Бо не тільки святі не є абсолютно безгрішними, а тим більше і люди, які шанують цих святих, не є безгрішними, і треба із розумінням ставитися до слабостей тих людей, які, на жаль, не можуть стриматися від своїх почуттів.

„Главред”: Чи можете ви назвати приклади канонізації в новітній українській історії?

Протоієрей Георгій: Наприклад, сьогодні Блаженніший зранку був на прославленні київської подвижниці. Це відбувається постійно.

Єпископ Євстратій: В церкві процес канонізації – це живий процес. Це постійний процес. Тому що і зараз серед нас є святі. Чому я так впевнено говорю про це? Тому що, якби не було в світі святих людей, то вже в сьогоднішній день стався би кінець світу. Бо мета створення світу і людини в цьому світі – щоби люди входили в Царство Небесне. А увійти у Царство Небесне може лише свята людина. Грішна людина не може увійти у Царство Небесне. І тому, якщо Господь ще терпить цей світ, якщо ще дає можливість йому існувати, не зважаючи на ту безодню гріха, яка в ньому розлита, це є свідченням лише одного: значить, ще є та кількість святих, заради якої Господь милує і багатьох грішників. Так само, як Він обіцяв Аврааму помилувати грішне місто Содом, якщо знайде там десять праведників. А знайшов, на жаль, лише одного, і тому його вивів із цього міста і місто спалив. Тому, якщо Господь не спалив наш світ, значить, серед нас є святі. І це живий процес.

Тому пройде час, і хтось із наших сучасників теж буде канонізований і примислений до лику святих, як примислювалися до лику святих сучасники, які жили разом з попередніми поколіннями.

Протоієрей Георгій: Більше того. Коли ми служимо, в кінці перед причастям ми кажемо: „Святая святим”. Святими ми називаємо тих людей, які знаходяться в храмі. Більше того, в Посланнях апостол пише листи святим церквам. Тобто, святість – це не безгрішність. Святий – це грішник, що кається. І тому кожний християнин, який кається, теж є в якійсь мірі святим і може сподіватися на спасіння. Тому й важливо для церкви життя в таїнствах.

Tags: УПЦ КП
Subscribe

  • (no subject)

    Сегодня большой православный праздник - День Архистратига Михаила, кстати, покровителя Киева. А в нашем городе есть церковь Архистратига Михаила.

  • Фестиваль свечей проходит в Таиланде

  • 14 марта - Овсень малый

    Раньше славяне Новый год отмечали 1 марта (14 марта по новому стилю ) . Это было символом нового времени, когда можно начинать новый цикл…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments