capricios (capricios) wrote,
capricios
capricios

«Здібності, дані тобі Богом, використай на благо Святої Церкви»

Наречення і хіротонія ієромонаха Тихона (Петранюка) на єпископа Луганського і Старобільського.

Рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату від 21 жовтня 2009 р. насельнику Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва ієромонаху Тихону (Петранюку) визначено бути єпископом Луганським і Старобільським.

21 листопада 2009 р. у Володимирському кафедральному соборі Києва після Всенічного бдіння відбувся чин наречення ієромонаха Тихона на єпископа. Наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія, архієпископів Білоцерківського Олександра та Луцького і Волинського Михаїла, єпископів Чернігівського і Ніжинського Іларіона, Васильківського Євстратія, Вишгородського Епіфанія, Дніпропетровського і Павлоградського Симеона та єпископа Феодосія (Пайкуша).

Під час наречення ієромонах Тихон виголосив наступне слово.

Ваша Святість! Преосвященні владики! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Завжди високий і нелегкий подвиг архиєрейського служіння – вже тільки тому, що воно є служіння вищим духовним цілям людського життя, й до того силою також духовною, моральною. Єпископський жезл є символ саме такої – не зовнішньої, а духовно-благодатної, моральної сили і влади. Волею Божою і обранням Священного Синоду я, недостойний, був покликаний стати єпископом Луганським і Старобільським. Цю новину я сприйняв зі страхом, і нині, стоячи перед вашим архипастирським поглядом, відчуваю хвилювання і трепет. Відчуваючи свої слабкі сили і недосконалість, я, недостойний і грішний монах, подумав: як зможу прийняти благодать Христову для такого великого і відповідального служіння, яким є служіння архипастиря?

Єпископ покликаний бути добрим пастирем, готовим покласти душу за овець своїх (Ін. 10,11). Йому належить бути для всіх правилом віри, учителем, прикладом для наслідування. З сердечним сокрушенням сповідуюсь перед вами, що я далекий від цієї досконалості. Згадалось мені, як великі й міцні духом святі отці сторонились висоти єпископського служіння. І ось, огорнутий трепетом і тривогою, стою перед вами, богомудрі мої наставники і архипастирі, і запитую себе: а чи зможу понести я цю велику ношу святительського служіння і піти тим тернистим і нелегким шляхом, яким йшли услід Христу Його Божественні апостоли і великий сонм святителів Божих? Але якщо воля Небесного Пастиреначальника повеліває мені слідувати подвигу святих і великих архієреїв Церкви Христової, то я смиренно відповідаю: «Ось я, Господи, перед Тобою. Пошли мене на жнива, і на діла Твої, але і не залиш мене, немічного, Своєю благодаттю до останніх днів мого життя» (див. Мф. 9, 37).

Подвиг архиєрейського служіння великий і відповідальний. Тільки віра в Божий Промисел і надія на невимовне милосердя Боже зможе мені допомогти. І я вірю, що Господь не позбавить мене Свого заступництва і буде співдіяти мені в ревному служінні Йому.

Покликаний до єпископського служіння, в своїй совісті, в своїй душі я відчуваю і чую голос Спасителя: «Чи любиш ти Мене?». Що я, окаянний, можу відповісти на це питання? Одне можу тільки сказати: «Ступінь моєї любові до Тебе Ти Сам знаєш». Я ж твердо знаю тільки те, що ця любов, як живоносне джерело, необхідна для мене, який бере на себе багатотрудне і святе служіння пастиря овець Христових. Я знаю, що Бог наш, в Якого ми віруємо, є Бог Живий. Він є Джерело життя, Податель всякого блага, яким ми живемо, і рухаємося, і існуємо, Який Сам усьому дає життя, і дихання…(Діян. 17, 28, 25). Так що віруючий християнин, за словом св. апостола Павла, може відчувати Бога в собі і оживотворятися Ним.

З дитинства любов до Христа, віру в Бога і любов до Нього мені прищепили і зігрівали в моєму серці мої дорогі батьки. В юні роки Господь привів мене в Духовну школу де остаточно утвердилося моє прагнення служити Господу і Святій Його Церкві в священному сані.

Сьогодні з великим трепетом згадую 1997 рік, приснопам’ятного єпископа Никона, у якого я звершував перші кроки іподияконського служіння, згадую служіння диякона та священика під керівництвом архієпископа Варлаама. Пригадую добрі та цінні життєві поради та повчання щодо пастирського служіння митрополита Андрія, який рукоположив мене у пресвітера.

На шляху служіння у винограднику Христовому зі студентської парти мене завжди укріпляв та настановляв мій так би мовити хрещений батько – митрополит Димитрій, завдяки якому я закінчив Київську Духовну Академію, захистив дисертацію, став викладачем Чернівецького національного університету. Він рекомендував мене Вашій Святості до несення послуху у Києво-Михайлівському Золотоверхому Монастирі, він постриг мене у чернецтво, духовно повчав і подавав настанови, які будуть корисними у майбутньому архиєрейському служінні.

В ці хвилини душевної тривоги я звертаюся зі словами синівської подяки до Святійшого Отця і Патріарха Філарета, і всього Священного Синоду нашої Церкви, які обрали мене на святительське служіння.

Прошу, вас богомудрі архипастирі, благосні учителі і отці, вознести за мене, недостойного, свої святі молитви до Престолу Пастиреначальника нашого про низпослання на мене Святого Духа, Який укріпить мої слабкі тілесні і душевні сили для високого єпископського служіння на благо Святої Православної Церкви і нашої Батьківщини – України, щоб моє служіння було сповнене сили євангельської істини, миру і любові, правди і справедливості.

Усвідомлюючи всю трудність майбутнього мого єпископського служіння, я надіюсь не на свої немічні сили, а на силу Божу, яка виявляється в немочі і благодатно немічне лікує і виснажене поповнює

Амінь.

Наступного дня, 22 листопада 2009 р., під час Божественної літургії у Володимирському кафедральному соборі м. Києва, Святійший Патріарх Філарет у співслужінні архієреїв, які напередодні брали участь у нареченні, звершив хіротонію ієромонаха Тихона на єпископа Луганського і Старобільського.

Після завершення літургії, вручаючи новопоставленому єпископу Тихону архієрейський жезл, Святійший Патріарх звернувся до нього зі словами вітання та настанови.

Преосвященний єпископе Тихоне,

улюблений у Христі брате!

Кожен православний християнин вірить і сповідує, що, як в історії народів, так і в житті окремої людини, все здійснюється з волі Божої. Обрання і поставлення єпископів Церкви також відбувається з волі Божої, або за Його попущенням. Ми сподіваємось, що і твоє обрання на єпископське служіння звершилося з волі Божої, а не з Його попущення. Спочатку ти ходив кривими дорогами, а потім несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе в Михайлівський Золотоверхий монастир і ти дав обітниці чернечого життя. Ти отримав вищу богословську освіту і був викладачем богословського факультету при Чернівецькому університеті.

Ти, як і деякі інші, хотів бути єпископом. Апостол Павло в посланні до Тимофія пише: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Але коли апостол говорить про єпископство, то він має на увазі не стільки архієрейську владу, скільки подвиги і страждання, пов’язані з єпископським служінням. Тому ти повинен сміливо йти на труднощі і скорботи – тоді твоє архієрейське служіння буде виправданим і ти отримаєш нагороду від Бога у вічному життя.

Ти сьогодні обіцяв перед лицем Церкви пильнувати, «як перебувають вірні у вірі й у виконанні справ благих, а найбільше – ієреї». Це обов’язок єпископа. Важкий він нині, тому що дуже впала дисципліна серед пастирів. Багато з них шукають користі і поводяться як найманці, не думаючи про працю і про своє власне спасіння. І нині без належної побожності і страху Божого проводять своє служіння, не проповідуючи Слово Боже, забуваючи застереження апостола Павла: «Горе мені, якщо я не благовіствую». Вони сіють скоріше збентеження і спокуси серед пастви. На єпископі лежить обов’язок пильно слідкувати за тим, щоб пастирі Церкви зі страхом Божим, з побожністю і ревністю творили справу Божу. Своєю поведінкою вони не повинні зневажати святості свого служіння і почуттів благочестивого народу.

Коли зовнішні, люди невіруючі, ганьблять нас незаслужено, то ми повинні в таких випадках радіти, що за ім’я Христове терпимо ганьбу. А якщо пишуть і говорять правду, і совість підказує нам, то треба не обурюватися, а виправлятися. Треба дивитися на подібні явища як на голос Божий, який через диявола і злих людей вказує на наші гріхи і провини, щоб ми виправилися і не почули такі звинувачення після смерті під час проходження митарств.

В своїй діяльності єпископ повинен керуватися насамперед благом Церкви, тобто її місією служіння спасінню людей. Тягар єпископського служіння полягає і в тому, щоб керуватися не тільки любов’ю, але й справедливістю; і тому в деяких випадках застосовувати суворість як до пастирів, так і до пастви. Святий апостол Павло, навчаючи свого ученика Тимофія, говорив йому: «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб інші страх мали» (1 Тим. 5, 20). Але викривання і покарання не повинні носити характер помсти, щоб не руйнувати Церкву несправедливими діями. Єпископ повинен будувати, а не руйнувати.

Єпископ зобов’язаний постійно підносити свій розум і серце до Престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Господнього. Цими почуттями повинна бути наповнена душа єпископа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті і сили. Єпископ повинен постійно перебувати в молитві і спілкуванні з Богом, за допомогою совісті оцінювати свої діла, слова і почуття. І якщо совість викриває, тут же каятися перед Богом і просити у Нього прощення.

Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправлються ним самим, або під його керівництвом, були молитовними і величними, тоді вона радіє і благословляє подвиг єпископа. А якщо паства спостерігає прагнення єпископа піднести себе або поставити себе осередком уваги і почестей, то даремна його праця, бо вона не веде до слави Божої, а до самозвеличування.

Під час хіротонії усі єпископи приносять присягу і обіцяють піклуватися про доручену паству, жити у братолюбстві, слухати розумних порад старших своїх співбратів єпископів. Але через певний час деякі єпископи забувають про свої обіцянки і замість братолюбства стають підозрілими один до одного, думають не стільки про доручену паству, скільки про земне благополуччя і пошану, часто незаслужену. Але ще гірше, коли єпископи перестають думати про вічне життя, перестають працювати над самим собою і не виконують своїх архіпастирських обов’язків.

Ти призначаєшся на невлаштовану Луганську єпархію, яку можна вважати неораною нивою. Там неблагоприємні умови для служіння. Але мужайся і кріпись! Приклади всі свої здібності, дані тобі Богом, і використай їх на благо нашої Святої Церкви. Господь допоможе тобі, якщо ти виявиш старання і будеш звертатися до Нього з молитвою. Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа Спасителя, які сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Віруй у всесильну поміч Божу і обітницю Христа після Вознесіння: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні і грішні люди, керує і оживотворяє благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати і ніколи не чванитися своїм високим становищем в Церкві.

Іди в мирі на твоє майбутнє архіпастирське служіння з упованням на Бога. Прийми і цей архіпастирський жезл, як символ твоєї духовної влади, і благослови першим твоїм архіпастирським благословенням цей побожний народ, який своєю молитвою брав участь у твоєму освяченні благодаттю Святого Духа.





Біографічна довідка. Єпископ Тихон (в миру Тарас Іванович Петранюк) народився 19 жовтня 1976 року в місті Коломия, Івано-Франківської області. У 1983 році пішов до першого класу Коломийської СШ №3, яку закінчив у 1994 році. У 1994 році вступив до Чернівецького Національного Університету імені Юрія Федьковича на філософсько-теологічний факультет за спеціальністю «Теологія», який закінчив у 2000 році. Паралельно у 2000 році закінчив Київську Духовну Академію. 11 вересня 1999 року, в день свята Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, в Кафедральному Соборі Різдва Христового міста Чернівців, архиєпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (Пилипишиним), рукоположений в сан диякона. 14 жовтня 1999 року, в день свята Покрови Пресвятої Богородиці у Свято-Покровському соборі міста Львова митрополитом Львівським та Сокальським Андрієм (Гораком), рукоположений у сан пресвітера. Указами архиєпископа Варлаама в грудні 1999 року був призначений настоятелем парафії святої великомучениці Варвари села Лопушна Вижницького району Чернівецької області, а в січні 2004 року – кліриком кафедрального храму Різдва Христового міста Чернівців. Указом Святійшого Патріарха Філарета від 23 січня 2004 року возведений в сан протоієрея і нагороджений хрестом з прикрасами. 6 червня 2004 році, рішенням Вченої Ради КДА, після захисту кандидатської дисертації на тему «Пневматологія Нового Завіту. Період Мужів Апостольських і Апологетів», присвоєно вчений ступінь кандидата богословських наук. У 2004 році призначений викладачем богословського відділення філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету. В січні 2005 року рішенням Вченої Ради факультету призначений заступником декана з навчально-виховної роботи. Указом Святійшого Патріарха Філарета, від 28 вересня 2005 року, нагороджений медаллю святих Кирила та Мефодія. В період від грудня 2006 року до травня 2008 року був настоятелем храму Святої Трійці міста Чернівців. З благословення Святійшого Патріарха Філарета з 14 травня 2008 року ніс послух у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі міста Києва. З благословення Святійшого Патріарха Філарета, 4 грудня, в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, намісник монастир архієпископ Димитрій (Рудюк) благословив клобук та вервицю (рясофор). З благословення Святійшого Патріарха Філарета 25 серпня 2009 року митрополитом Переяслав–Хмельницьким Димитрієм пострижений в чернецтво у Свято-Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі з іменем Тихон на честь святителя Тихона, єпископа Воронезького, Задонського чудотворця. Рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату від 21 жовтня 2009 року обраний та призначений єпископом Луганським і Старобільським. Архієрейська хіротонія відбулася 22 листопада 2009 р. у Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва.

www.cerkva.info/2009/11/23/hirotonia_ep_Tikhona.html
Tags: УПЦ КП
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments