capricios (capricios) wrote,
capricios
capricios

Нове чудо

Правило віри і образ лагідності.

 

Любов долає гори, піднімає з дна моря, рятує від наглої смерті, береже стовпи домів, підносить на небеса. Така любов наповнює наші серця від однієї лише згадки про цього чудного старчика Божого. Худе обличчя з палаючими любов’ю очима знайоме кожному живому серцю. Він теплий своєю любов’ю, багатий милістю, скорий на поміч на морі і на суші, в дорозі і в домі, багатим і вбогим, юним і старцям, злим і добрим.  

Неописане число чудес святого Миколая не закінчується і нашим віком.

На початку минулого століття в одному з жіночому монастирі ігуменя послала одну з черниць до найближчого міста купити харчів для сестер. А в той час була сувора зима. Сестра-черниця, запрягши одного коня до воза, поїхала на прохання матері ігумені. Їхати їй довелося полем. Сніг сипав з неба, вітер завивав так, що вже й не було видно польової дороги. Кінь почав загрузати в снігу, а незабаром взагалі зупинився. Почало вже й сутеніти, дужчав мороз. Налякана черниця почала молитися про допомогу від несподіваної смерті. Через якийсь час вона побачила що до неї наближається віз, а на возі сидить  дідусь. Коли той під’їхав ближче, вона його розгледіла: це був старенький дідок одягнений в старий одяг, а на голові в нього була стара скуфія. З радості монахиня і й не розпитала в дідуся хто він  і звідки. Дідок  довіз її до однієї польової хати, завів черницю в дім. Та хотіла подякувати своєму рятівнику, але того й слід простив. З тривогою сестра підійшла до ікони в домі, щоб подякувати Богові за спасіння, і побачила, що на іконі зображений святитель Миколай. Аж тепер черниця пригадала таке знайоме обличчя свого рятівника – це був святий Миколай. 

В наш час оповідається така історія. 

Жила одна молода сім’я. Через хворобу серця жінка не могла мати дітей, оскільки сама під час пологів могла померти. Чоловік і не наполягав на дітях. Проте жіноче начало взяло верх і дружина таки вирішила ризикнути  і народити дитину. Під час пологів жіноче серце не витримує, молода дружина помирає, залишаючи безпорадного чоловіка з немовлям на руках.

Йшли роки,  син ріс, батько вкладав в нього всю свою душу, намагаючись подвоїти, через нестачу матері, свою любов до дитини. Коли син цей став вже підлітком, мав багато друзів, то одного разу каже батькові: «Тату, дивися, всі мої друзі мають мотоцикли, а я не маю». Спочатку батько відговорював сина від такої покупки, кажучи, що він ще молодий, не вміє добре їздити і це небезпечно.  Та вкінці-кінців м’яке серце батька не могло закритися на прохання своєї єдиної кровинки. Вік таки купив сину мотоцикла.

Одного злощасного дня  до батька в двері постукав сусід і сповістив страшну звістку – син попав в аварію. Вже в лікарні батько дещо прийшов до себе, а діагноз лікарів був невблаганний. Чоловік розумів, що втрачає сина, а лікарі нічим не можуть допомогти. Він прожогом побіг до церковного пономаря свого міста і попросив, щоб той зачинив його на ніч в церкві.  

Ніхто не знав, що відбувалося цієї ночі в церкві, тільки зранку, коли пономар відкрив двері, то побачив непритомного чоловіка під іконою святого Миколая. Тоді прийшлося вже й самого батька забирати у важкому стані до лікарні. Перед очима жителів міста розігрувалася страшна драма, коли гине сім’я.  

Але проходив час і на диво лікарів одного дня юнак прийшов до тями. Радості батька, якому також вже стало краще не було меж. З дня на день хлопцеві ставало краще. Якось він розповів своєму татові, що коли лежав непритомний і відчував, що наближається смерть, до нього прийшов якийсь старий чоловік і намастив все його тіло пахучою олією. Таке видіння відбувалося три рази. Батько вірив синові і дякував Богові.

Прийшов той день, коли син і батько своїми ногами пішли з лікарні додому. Чоловік зрозумів помилки свого виховання і почав привчати свого сина до молитви і церкви. Коли юнак вперше переступив поріг храму, батько, підводячи його до кожної ікони, повчав його. Коли ж двоє їх підійшло до ікони святителя Миколая, то син випередив тата і сам сказав: «А цього дідуся я знаю. Він тричі приходив до мене до лікарні і намащував моє тіло пахучою олією.» Тепер і чоловік сам зрозумів, хто підняв його сина на ноги. З вдячністю Святому Миколаю і любов’ю батько і син пішли додому.

 

Джерело чудес святителя Миколая невичерпне.

 

Святителю отче Миколая, моли Бога за нас!

 

http://www.cerkva.info/2006/12/18/Mykolaj.html

Tags: Праздник
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments