Правило віри і образ лагідності.
Любов долає гори, піднімає з дна моря, рятує від наглої смерті, береже стовпи домів, підносить на небеса. Така любов наповнює наші серця від однієї лише згадки про цього чудного старчика Божого. Худе обличчя з палаючими любов’ю очима знайоме кожному живому серцю. Він теплий своєю любов’ю, багатий милістю, скорий на поміч на морі і на суші, в дорозі і в домі, багатим і вбогим, юним і старцям, злим і добрим.
Неописане число чудес святого Миколая не закінчується і нашим віком.
На початку минулого століття в одному з жіночому монастирі ігуменя послала одну з черниць до найближчого міста купити харчів для сестер. А в той час була сувора зима. Сестра-черниця, запрягши одного коня до воза, поїхала на прохання матері ігумені. Їхати їй довелося полем. Сніг сипав з неба, вітер завивав так, що вже й не було видно польової дороги. Кінь почав загрузати в снігу, а незабаром взагалі зупинився. Почало вже й сутеніти, дужчав мороз. Налякана черниця почала молитися про допомогу від несподіваної смерті. Через якийсь час вона побачила що до неї наближається віз, а на возі сидить дідусь. Коли той під’їхав ближче, вона його розгледіла: це був старенький дідок одягнений в старий одяг, а на голові в нього була стара скуфія. З радості монахиня і й не розпитала в дідуся хто він і звідки. Дідок довіз її до однієї польової хати, завів черницю в дім. Та хотіла подякувати своєму рятівнику, але того й слід простив. З тривогою сестра підійшла до ікони в домі, щоб подякувати Богові за спасіння, і побачила, що на іконі зображений святитель Миколай. Аж тепер черниця пригадала таке знайоме обличчя свого рятівника – це був святий Миколай.
В наш час оповідається така історія.
Жила одна молода сім’я. Через хворобу серця жінка не могла мати дітей, оскільки сама під час пологів могла померти. Чоловік і не наполягав на дітях. Проте жіноче начало взяло верх і дружина таки вирішила ризикнути і народити дитину. Під час пологів жіноче серце не витримує, молода дружина помирає, залишаючи безпорадного чоловіка з немовлям на руках.
Йшли роки, син ріс, батько вкладав в нього всю свою душу, намагаючись подвоїти, через нестачу матері, свою любов до дитини. Коли син цей став вже підлітком, мав багато друзів, то одного разу каже батькові: «Тату, дивися, всі мої друзі мають мотоцикли, а я не маю». Спочатку батько відговорював сина від такої покупки, кажучи, що він ще молодий, не вміє добре їздити і це небезпечно. Та вкінці-кінців м’яке серце батька не могло закритися на прохання своєї єдиної кровинки. Вік таки купив сину мотоцикла.
Одного злощасного дня до батька в двері постукав сусід і сповістив страшну звістку – син попав в аварію. Вже в лікарні батько дещо прийшов до себе, а діагноз лікарів був невблаганний. Чоловік розумів, що втрачає сина, а лікарі нічим не можуть допомогти. Він прожогом побіг до церковного пономаря свого міста і попросив, щоб той зачинив його на ніч в церкві.
Ніхто не знав, що відбувалося цієї ночі в церкві, тільки зранку, коли пономар відкрив двері, то побачив непритомного чоловіка під іконою святого Миколая. Тоді прийшлося вже й самого батька забирати у важкому стані до лікарні. Перед очима жителів міста розігрувалася страшна драма, коли гине сім’я.
Але проходив час і на диво лікарів одного дня юнак прийшов до тями. Радості батька, якому також вже стало краще не було меж. З дня на день хлопцеві ставало краще. Якось він розповів своєму татові, що коли лежав непритомний і відчував, що наближається смерть, до нього прийшов якийсь старий чоловік і намастив все його тіло пахучою олією. Таке видіння відбувалося три рази. Батько вірив синові і дякував Богові.
Прийшов той день, коли син і батько своїми ногами пішли з лікарні додому. Чоловік зрозумів помилки свого виховання і почав привчати свого сина до молитви і церкви. Коли юнак вперше переступив поріг храму, батько, підводячи його до кожної ікони, повчав його. Коли ж двоє їх підійшло до ікони святителя Миколая, то син випередив тата і сам сказав: «А цього дідуся я знаю. Він тричі приходив до мене до лікарні і намащував моє тіло пахучою олією.» Тепер і чоловік сам зрозумів, хто підняв його сина на ноги. З вдячністю Святому Миколаю і любов’ю батько і син пішли додому.
Джерело чудес святителя Миколая невичерпне.
Святителю отче Миколая, моли Бога за нас!
http://www.cerkva.info/2006/12/18/Mykolaj.html
