Мало хто зараз пам’ятає, що в книзі «Червоні дияволята», за якою поставлені «Невловимі месники», замість Яшки – цигана був юний китаєць на ім’я Ю-ю. У розповідях про Громадянську війну нерідко можна зустріти «ходю» (як тоді називали в народі китайців) – і у Бабеля, і у Булгакова.
Під час Першої світової після вступу до неї Китаю для тилових робіт до Росії було відправлено не менше 100 тисяч китайських робітників. В кінці 1917 року на 60 золотих копальнях Західно – Забайкальського гірничого округу з 1505 робітників було 1207 китайців, а на кам’яно-вугільних копальнях з 2337 робітників – 1167 китайців. На 1 січня 1918 року на гірничих підприємствах Уссурійського округу працювало 4922 китайських і тільки 532 російських робітників. В Україні основна маса китайців працювала під час війни або на шахтах, або в прифронтовій смузі на будівництві укріплень і доріг.
У міру того як Громадянська війна на території України наближалася до фіналу, назрівало питання про подальшу долю китайських бійців. Їх організоване повернення на історичну батьківщину було досить проблематичним: у Сибіру і на Далекому Сході господарювали Колчак, отаман Семенов, бунтівний чехословацький корпус. Не можна було скористатися для репатріації китайців і чорноморськими портами – на півдні на початку двадцятих все ще тривала боротьба з Совітами. А неорганізоване повернення в Китай теж виявилося під великим питанням: про участь китайців в Громадянській війні на боці червоних вороги добре знали, так що більшість спроб повернутися додому закінчувалося трагічно.
І ось Луганськ початку двадцятих років. Багато китайців, які проживали в Луганському повіті, пройшли процедуру реєстрації. Після неї десятки колишніх легіонерів, які пройшли медкомісію і здали іспити, поповнили ряди робітничо-селянської міліції і, зокрема, карного розшуку. Новоспеченими правоохоронцями стали міліціонери з незвичними для місцевого населення іменами типу Льон – чин Іван.
У роки Громадянської війни китайці – легіонери зарекомендували себе відмінними бійцями не тільки в рядах регулярної армії, але й у складі каральних загонів ВЧК. В усіх радянських установах в двадцяті роки в якості охоронців перевагу з усіх воїнів – інтернаціоналістів віддавалася саме китайцям як самим дисциплінованим і надійним співробітникам.
До лав Луганської повітової міліції на початку двадцятих років, пройшовши кадровий «фільтр», вступили десятки колишніх китайських легіонерів. Стимулом при цьому була пристойна заробітна плата і хороший продовольчий пайок. В архівних матеріалах відображені цікаві подробиці. Наприклад, у Лозово – Павловському кущі Луганського району значилося 12 міліціонерів – китайців. Вони також несли міліцейську службу і в Будьонівському районі (нині місто Первомайськ), Прохорівці, Артемівську.
Цікаво, що під час вступу до Луганської окружну міліцію китайцям доводилося складати іспити не тільки з російської мови, арифметики та географії, а й з української! Наприклад, молодший міліціонер Алчевської міліції, колишній китайський легіонер, дав добровільну підписку, що за 6 місяців зобов’язується вивчити українську мову. В іншому випадку він поклявся сам звільнитися з органів.
У двадцяті роки китайські легіонери сумлінно несли службу в Луганській окружний міліції та за високі показники у службовій діяльності нагороджувалися грошовими преміями. У боротьбі з бандитизмом вони відрізнялися мужністю, а в рукопашних поєдинках із злочинцями співробітники – китайці вперше застосовували навички східних бойових мистецтв.
Однак починаючи з 1935 року багато колишніх китайські легіонери, що займали різні посади, в тому числі і в органах внутрішніх справ, були репресовані за «шпигунську діяльність на користь однієї з іноземних держав».