capricios (capricios) wrote,
capricios
capricios

Донбас – для овець, або Життя у страху за життя?

Розрізняю через бінокль сараї колишнього колгоспу. В сараях знаходяться більше тисячі овець і раби, які їх доглядають. І так триває не одне десятиліття. Але нікому до цього діла нема. Хоча я знаходжусь в Україні і більшість її громадян моя розповідь щонайменше здивує.

Інформація, зібрана до цієї статті скомпонована з розповідей багатьох людей, які живуть, жили на південному пасмі Донецького кряжу або відвідували його в останні роки.

Почувши про це вперше, я спробував знайти максимум незалежних коментаторів кожен з яких розказав би своє бачення цієї проблеми. Але всі, крім звісно чиновників, розказали одну і ту ж історію. Жоден чиновник районного або обласного рівня на тему цієї статті не сказав ні слова.

З розповідей цих безіменних в статті людей мені вдалось скласти досить дивну картину життя в одному з найбільш забутих куточків України. Наша розповідь присвячена південній та східній околицям Свердловського району Луганської області - крайній південно-східній точці України.

Трохи краєзнавства... територія району повністю знаходиться в межах Донецького кряжу - найбільшого шматка природного степу в Україні.

Знайшовши вдалу оглядову точку на вершині кам'яної гриви можна побачити у ясну погоду як степ сягає обрію, простягаючись на 150 і більше кілометрів. Тут дуже суворий клімат з нещадними зимовими вітрами, рясними зливами навесні, нестерпно сухим спекотним літом і спопеляючими пожежами восени.

Тут майже нема води і соціальної інфраструктури. В окремих селах кількість зруйнованих і згорілих будинків перевищує кількість живих жителів. Наприклад, на Матвіївську сільську раду, яка займає чи не чверть району, припадає 550 мешканців 5 сіл, з яких лише 30 дітей. Жодної школи, аптеки, лікарні... а здебільшого і газу, води та телефону. Лише дикий степ до обрію в одну сторону і велети-терикони в іншу. Єдине місце ймовірного працевлаштування - шахти. Втім, подібну моторошну картину можна знайти і в інших кутках Донбасу.

Більшість українців хибно вважають що Донбас - це винятково шахти, терикони і труби. Щось по типу Мордору у кінофільмі "Володар перснів". Проте це - велика помилка.

Попри терикони, які завжди різатимуть краєвид, тут, на Донбасі, природи значно більше, ніж в половині інших областей України. Але історично склалось, що туристичними регіонами у нас є Захід, Поділля, Карпати і Крим. Але не Донбас. І дуже шкода. Завдяки цьому, тут, в невіданні більшості українців, відбуваються речі, які важко уявити в сучасному суспільстві.

Мене завжди дивував цей неймовірний контраст - нещадна бідність і розруха, розкішні останні дикі степи; і повне забуття тутешнього краю владою, контролюючими органами... і всіма нами.

"Так, було жінка їхала на скутері, то її собаки догнали і обгладали їй ноги" (тут і далі приводжу прямі цитати моїх співрозмовників).

"Собаки кидаються переслідувати мотоцикли і скутери, нападають на людей. Всі бояться їздити і тому беруть на мотоцикл лом або вила, щоб могти себе захистити".

"...Не знаю, буває, люди кажуть, що когось і загризли. Впродовж останніх років наче такого не було. Ви, головне, якщо овець побачите, тікайте як тільки можете і не вздумайте іти до них фотографуватись чи щось таке..."

"Якось ішов я степом, на мене напала великий собака, що охороняв стадо. Спочатку пастух зробив вигляд, що немає відношення до пса, бо злякався відповідальності за те, що пес мене вб*є. Але коли побачив, що я доволі активно захищаюся, підбіг та відтягнув її від мене, лаючись, що я хочу вбити його собаку"

"Ми всі молимось щоб колись ЦЕ скінчилось. ЦЕ - головний бич тут у нас"

Зібравши до купи пояснення всіх опитаних мною людей, пробую розібратись, чого саме так бояться місцеві жителі Донецького кряжу та чому так наполегливо радять мені їхати милуватись природою в інше місце.

Частина 1. Крайній південний схід Луганщини. Виходжу на пагорб зробити панорамний знімок. В кишені дзеленчить мобільний: "Вас вітає МТС Росія".

В минулому тут, як і всюди по країні, розпаювали землі сільгосппризначення. Звісно, це торкнулось і пасовищ. Не маючи достатньо худоби, щоб пасти її на 10-15 гектарах, люди змушені здати паї у оренду підприємцям, "ЧСП", як тут кажуть, - Приватне сільськогосподарське підприємство.

Згодом керівництво підприємства формує місцеву сільраду, стаючи одночасно і владою, і землекористувачем. Раптом до забутого краю приїздить група дагестанців і в рамках роботи "ЧСП" починає розводити вівці.

Держава йде на зустріч підприємцям, віддячуючи доплатами за поголів'я героям, що "піднімають господарство регіону". Реально кожен формальний власник сотні овець має ще 300-700 голів нелегально. Проте керівництво "ЧСП" цього, звісно не бачить, жодних лімітів і жодного контролю.

http://life.pravda.com.ua/society/2011/04/8/76683/
Tags: Донбасс, Украина, краеведение, люди, психоистория, текст
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments