Сергій Жадан – “Я помру від застуди”

Я помру від застуди. Наш лазарет

перебазують кудись на південь.

I фронт котитиметься вперед,

і саме почнеться квітень.

І розсипатиметься пустота

між свіжого шрифту воєнних звісток,

мов цукор, спакований на свята

руками київських гімназисток.

У флягах чорнітиме домашнє вино,

і тільки сестра із темного мороку

подивиться холодно за вікно,


знайшовши під подушкою рештки морфію.

І повернувшися їй услід,

я скажу: «Знаєш, сестричко,

все одно нікому крім нас не болить

від наших з тобою шкідливих звичок.

Бо все, сестричко, що є між нас,

і чого між нами, сестричко, немає,

не має імен і не має назв,

взагалі нічого не має.

Просто збиваючись у цьому диму,

серце, з яким я живу роками,

не зупинилось лише тому,

що по ньому били весь час кулаками».

ЕЩЕ