Демократія рабів

У мене є кілька знайомих, які працюють в різних банках на рядових посадах. У більшості з них - типова ситуація: о 8.30 вони приходять на роботу, не раніше 19.00 - йдуть додому, мають один вихідний на тиждень і заробітну плату у розмірі 2,5-3 тис. грн. Всі працівники мають вищу освіту за престижними економічними спеціальностями. Одна моя знайома в такому режимі працює вже шість років касиром у банку. Спочатку вона думала, що на цій роботі вона не затримається більше двох років, поки не виплатить кредит, узятий в цьому ж банку. Потім - поки не знайде собі кращої роботи. А потім вона прийшла до висновку, що її сьогоднішня робота не така вже й погана - не гірша, ніж у інших.

Їй вистачає грошей хіба що на те, щоб удвох з подругою знімати кімнату в двокімнатній квартирі, скромно харчуватися і скромно вдягатися. У неї, як один день, минуло вже шість років життя. Вона це розуміє, проте щиро вірить, що вона має право вибору. Вона вірить, що коли захоче, завжди зможе кинути цю роботу - і перейти на іншу. Але не кидає, бо обирати можна тільки з абсолютно аналогічних варіантів.

Якщо узагальнити, то в схожій ситуації живе більшість наших громадян. Фактичний сенс існування у них - за харч, одяг і стерпне житло віддавати головну цінність свого життя, свій час. Джерело

Загалом, я підтримую ці слова. Саме з цих міркувань під час останнього пошуку роботи я розглядав працевлаштування в банку лише як останній варіант (врешті, вони самі відморозилися і після 2-х співбесід навіть не передзвонили).  Мешканці провінції чомусь заздрять "столичним" людям, мовляв ті багато заробляють. Насправді, заробляють вони, як зазначено в статті, виключно на своє більш менш адекватне існування (лише на оренду житла йде 30-40% з/п). І не більше. Ні про який розвиток, подорож всесвітом, професійне зростання, опанування нових навичок і поряд не стояло. 

Напевно, саме це і є трагедією сучасного українця: в країні немає інструментів та механізмів для розвитку та використання людського потенціалу. В цій ситуації лише один вихід - будувати альтернативні інституції та сфери, де реалізовувати себе. Або... тікати з карїни (що робить левова частка співгромадян).